КОСМІЧНІ АМБІЦІЇ. РАКЕТА, ЩО "З'ЇДАЄ" САМА СЕБЕ

Школа стартапів

Українські конструктори розробляють найменшу в історії орбітальну ракету

Український стартап Promin Aerospace створює унікальну орбітальну ракету, яка започаткує еру «демократичного космосу». Засновники стартапу планують зробити запуск супутників доступним і для невеликих корпорацій, і для наукових установ.

Одним зі співзасновників компанії є випускник стартап-школи КПІ імені Ігоря Сікорського Міша Рудомінський (саме так він представляється українським та іноземним інвесторам, оскільки вважає, що коротке ім’я – також бренд). Ми запитали у нього: якою буде ця ракета, які інновації закладені в конструкцію? А також - кому стане в пригоді новий космічний транспорт?

– У 2016 році ви стали фіналістом конкурсу стартапів Sikorsky Challenge. Що дала вам ця школа? Яку ідею представляли на конкурсі?

– Я хотів створити девайс, який допоможе швидко знайти загублений чи вкрадений гаджет. Їздив на заняття до школи стартапів щовечора й одночасно навчався у Київському природничо-науковому ліцеї № 145. І хоча сам пристрій не побудував (з’ясував, що це економічно не вигідно), але знання, які отримав у школі, стали для мене справжнім відкриттям. Навчився будувати бізнес-модель, залучати інвесторів, представляти свою ідею.

Це була перша структурована інформація про те, як «працює» світ, в якому я зараз живу. Окрім того, я знайшов друзів та однодумців.

– Як прийшла ідея збудувати ракету?

– Я цікавився космосом ще зі школи, займався в гуртку астрономії в Центрі науково-технічної творчості «Сфера». До речі, це був дуже хороший рівень, у нас викладав доцент кафедри астрономії та фізики космосу КНУ імені Тараса Шевченка Анатолій Тугай. А також – брав участь у конкурсах науково-дослідних робіт Малої академії наук України (і перемагав!).

Але дуже довго ставився до космічних досліджень та проєктів як до сфери, де можуть працювати лише видатні вчені й конструктори (не менш як з КБ «Південне»!). Думав, що мені до цього ще пів життя «рости».

А потім познайомився з професором Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, інженером, генієм-винахідником Віталієм Ємцем. Віталій Володимирович розповів про перспективи наносупутників, про те, що є величезна потреба у малих ракетах, які б виводили ці супутники на орбіту. І що побудувати таку ракету – цілком реальна задача. Ми майже рік обговорювали всі аспекти такого стартапу і зрештою вирішили співзаснувати компанію. Сьогодні Віталій Ємець – співзасновник і технічний директор Promin Aerospace.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше, яку ракету ви будуєте? Для яких завдань?

– Це буде надлегка ракета вагою від 100 до 500 кілограмів.

Сьогодні на потрібну орбіту супутники виводять великі ракети, або – середнього класу. Якщо ж компанії чи науковій установі потрібно вивести в космос невеликий супутник (наприклад, на кілька кілограмів), то вона має «приєднатися» до ракети-автобуса, яка виводить на орбіту десятки чи сотні супутників одразу. Цей супутник піднімуть на орбіту в той час і в тому місці, де стартує цей «автобус».

Нині можна побачити величезний дисбаланс: запит на запуск маленьких супутників стрімко зростає, але малих чи надлегких ракет для такого запуску – немає. От ми й вирішили надати компаніям можливість виводити супутники в космос, на ту орбіту і в той час, які їм потрібні.

– На вашу думку, чому таку ракету ще ніхто не побудував?

– Є декілька причин. По-перше, не було ринку наносупутників (запит на такі апарати формується саме зараз). Перший наносупутник запустили в 2001 році, за всі «нульові» (з 2000 до 2010 року) людство запустило всього 99 таких супутників. А за 2021 рік – понад сімсот!

На сьогодні найменша ракета – це американська Astra. Але вона у двадцять разів більша і дорожча від тої, що будуємо ми. Звісно, космічна промисловість не стоїть на місці, за нашими підрахунками, сьогодні «в роботі» понад сто пускових установок малогабаритного типу. Дванадцять ракет сьогодні активно будують, інші – розробляють. Більшість із цих ракет планують запустити до 2026 року.

До речі, я дивуюся, що часто-густо космічною індустрією управляють дуже «негнучкі» люди. Вони думають, що правильно – це запускати великі ракети і великі супутники. Під час міжнародних конференцій спілкуюся з цими фахівцями, пояснюю, що є запит на ракети-носії для наносупутників, що ринок стрімко росте. У відповідь частенько чую: «Ет, дурниці». Звісно, на сьогодні космічний ракетний ринок – це великі ракети, але через пару років ми всі відчуємо нестачу і великих ракет також.

– Які переваги на ринку космічних технологій матиме ваша ракета? Які інновації закладаєте в конструкцію?

– Це буде ракета-автофаг (тобто така, яка «з’їдає» сама себе). Ми плануємо створити ракету з полімерного палива (і баки, і корпус), це забезпечить низьку вартість. Під час польоту паливо згоратиме, ракета зменшуватиметься. Серед інших переваг – простота виготовлення та безпека.

Ця ракета може бути такою маленькою, що доставлятиме на орбіту один супутник за запуск. На сьогодні ми провели вісім експериментів і в грудні плануємо ще два. Спалюємо паливо, тестуємо роботу двигуна, фіксуємо параметри та покази датчиків, аналізуємо статистику.

До кінця року плануємо отримати повне підтвердження наших розрахунків щодо роботи двигуна.

Інколи чую аргументи: мовляв, «навіщо винаходити велосипед», можна просто збудувати класичну ракету, але меншу. На жаль ні, класичні ракети не можна «зменшити». Вони мають так звану пасивну масу – паливні баки, корпус, наноси тощо. Будувати традиційну ракету вагою менш як три тони економічно невигідно.

– Де проходять випробування, де й коли плануєте запуск?

– Стенд з двигуном знаходиться в лабораторії в місті Дніпро. Після закінчення тестування почнемо будувати суборбітальну ракету. Перший макет ракети також будуватимемо в Дніпрі. В ідеалі хочемо створити гібридну модель, частина якої будуватиметься в Україні, а частина – на місці запуску.

Запускати ракету найкраще з екватора або з північних країв – Норвегії, Шотландії. З полярної орбіти, наприклад, найкраще знімати поверхню Землі, ці знімки можуть стати в пригоді для аналізу ґрунту, оцінки родючості земель, для оборонних цілей тощо.

Ми підшуковуємо місця для запуску, плануємо одне облаштувати ближче до екватора, друге – до Північного полюса. Вже провели перемовини з фахівцями з Шотландії, з Португалії. У Шотландії, наприклад, планують побудувати кілька космічних портів, і ракетобудівники зацікавлені у співпраці. У найближчому майбутньому плануємо поїхати й подивитися, які там умови, що пропонують.

Вивести нашу ракету в космос плануємо у 2024-2025 році.

– Космос і ракети асоціюються з мільярдним фінансуванням. А що у вас з грошима?

– Ми знайшли інвестора й залучили 500 тисяч доларів інвестицій. Нашим інвестором є венчурний фонд QPDigital, який почав роботу в грудні 2020 року. Бюджет цього фонду – 100 мільйонів доларів, їх інвестують у стартапи у сфері IT-логістики, цифрової охорони здоров'я, розробки ігор, штучного інтелекту тощо.

Звісно, коли йдеться про інвестиції (особливо венчурні), ніколи не знаєш, яка сума знадобиться на увесь проєкт. Але можна порахувати, скільки потрібно грошей, щоб досягнути значимого прориву. Для нас значимий прорив – це стенд з двигуном, який працює. Цей двигун готовий на 95 відсотків.

Щоб довести справу до першого успішного запуску, нам потрібно приблизно 50 мільйонів доларів. Це небагато, бо наша ракета менша і один запуск коштуватиме в рази дешевше, ніж у конкурентів.

– На сайті Promin Aerospace сказано, що перевагою вашої ракети є те, що вона не залишатиме космічного сміття. Як цього можна досягнути?

– Сміття в космосі – величезна проблема, особливо, коли космічні країни збивають свої супутники (як це недавно зробила Росія, «створивши» ще кілька тисяч уламків).

Супутники, які перебувають на низьких орбітах (200 – 300 кілометрів), зазвичай через кілька років «знижуються» і згоряють в атмосфері. Ті ж, що кружляють вище (на висоті 500-600 кілометрів), працюють 8 – 15 років. Тобто сьогодні на різних орбітах з різною швидкістю літають сотні супутників і мільйони уламків. І це справді проблема – в якийсь момент у людства може закінчитися місце на орбітах.

Коли почнуть запускати сотні й тисячі маленьких супутників, це може створити передумови для аварій на «космічних трасах». Тому в планах світової космічної індустрії – зобов’язати операторів «зводити» (усувати) супутники з орбіти після використання. Вони мають або згоріти в атмосфері, або піднятися дуже високо, де нікому не заважатимуть.

Проблема з наносупутниками в тому, що власники не завжди мають кошти, щоб закласти технічне рішення щодо виводу їх з орбіти. Тобто якщо супутник важить три кілограми, і частину ваги віддати на конструкцію й паливо для виведення, то на потрібні для досліджень прилади «на борту» супутника місця не залишиться.

Унікальність нашої ракети у тому, що приблизно 95 відсотків роботи з виведення на орбіту виконує перший ступінь. А в другому ми плануємо розмістити електроніку для виводення супутника з орбіти. Тобто під час зльоту більша частина нашої ракети згорить, а другий ступінь допоможе вивести супутник з орбіти після закінчення його місії. Після запуску ракети й виконання роботи супутником ми нічого на орбіті не залишимо. Це суттєва перевага нашої розробки!

– Нещодавно представники вашої компанії виступили на міжнародному космічному конгресі в Дубаї. Про що ви (чи представники компанії) розповідали світовій космічній спільноті?

– Віталій Ємець виступив на секції «Тверді та гібридні двигуни», розповів про технічну сторону проєкту й випробування, зокрема, про останні дослідження теплових потоків в газифікаційній камері афтофажної ракети-носія.

Участь у таких форумах – дуже важлива. Це нагода сконтактувати з розробниками з інших країн, обмінятися думками, почути зауваження.

Дуже багато фахівців космічної індустрії зацікавилися нашими дослідженнями. Втім, були й такі, які говорили: «Ні, це неможливо». Що ж, це нас не зупиняє, ми рухаємося далі й робимо, що запланували.

– Уявіть, що ви і ваша команда багато працювали і все вдалося. А що буде «після крапки»? Яким бачите день запуску?

– День запуску буде ідеальним. Сподіваюся, після цього запуску не буде «крапки», а лише «коми».

Ракета – це основа майбутнього дослідження поверхні Землі та міжпланетних місій. Ми не плануємо зупинятися, запуск ракети – лише маленька частина нашого бачення розвитку компанії.

Уже сьогодні ми працюємо й над іншими темами та проєктами.

Сьогодні в нашій команді чотирнадцять людей. Це інженери, винахідники, люди, які мають досвід роботи в державних та приватних космічних структурах. Це справжні профі, які абсолютно впевнені, що у нас все вийде і ракета – полетить.

– Ви впевнені в успіху? Полетить?

– Так, абсолютно. Якщо хтось і може зробити таку ракету – то це ми. Я також упевнений, що Україна може стати лідером з розробки космічних ракет, які виводитимуть на орбіту наносупутники.

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА

Газета "Світ", №45-46, грудень 2021 р.

На фото: Міша Рудомінський та його команда.

 

 

  • Національна академія педагогічних наук України
  • БД «Технології України» 
  • БД “Науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи і дисертації України”
  • БД «Інноваційні технології та розробки»
  • БД «Наукові періодичні видання МОН України» 
  • БД  «Науково- технічні заходи»
saç ekimi Umzug Basel Elektronik Sigara hair transplant Atari Breakout Play Snake Friv iqos sigara earn to die 2 Krunker bullet force multiplayer hacklink likit

Haartransplantation Istanbul Preis

igri Canlı Skor Run 3 free games unblocked Düğün Paketi
ucuz e sigara elitiqos.com
şekilli nick yazma online ankara eczane catunited.com uluslararası evden eve nakliyat